• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Сновська бібліотека для дітей пропонує

/Files/images/однокласник7.jpg

Письменики-ювіляри України

2018 рік багатий на ювілеї видатних письменників України та зарубіжжя. З початку року у читальному залі функціонує календар знаменних і пам'ятних дат, де представлені матеріали про життєвий і творчий шлях В.Сосюри, З.Топеліуса, Дж.Байрона, А.Мороза, В.Стуса, Ш.Перро. Двом останнім присвячені виставки-персоналії "Василь Стус: листи у вічність" та "Великий казкар" ( у відділі обслуговування дошкільнят та учнів 1-4 класів). До уваги юних користувачів бесіди "В.Стус: хроніка протистояння", бліц-інформації "А.Мороз - майстер історичного роману".

Надалі календар буде регулярно поновлюватись.

/Files/images/006.JPG/Files/images/009.JPG

Твори-переможці IV обласного дитячого літературного конкурсу "Хай весь світ дивують нині діти неньки України"

ЗАЄНЬКА

Сашко був звичайний хлопчик- підліток. Середнього зросту, з блакитно-сірими очима, обрамленими густими бровами. Над тими бровами – чисте високе чоло. Очі хлопчика вражали кожного, хто зустрічався з ним. Глибокі, з якоюсь дорослою серйозністю. Життя залишило слід, коли Сашко втратив тата. Говорив повільно, розтягуючи слова, бо заїкався.

Хлопчик жив з матір’ю. Вона працювала в лікарні, а він ходив до школи. Вчився посередньо, бо оте заїкання заважало йому гарно відповідати, хоч добре готувався до уроків. Але він боявся, що з нього сміятимуться однокласники.

Була в нього мрія. Мріяв стати професіональним футболістом і обов’язково потрапити до складу футбольної команди «Динамо». За взірець йому слугував Андрій Шевченко. Найбільшою радістю для хлопчика був подарунок хрещеного: футбольний м’яч та майка з номером кумира. У футбольних поєдинках він завжди стояв на воротах. Спритний, меткий, уста затиснуті, в погляді і в усій постаті було завжди щось сміливе, угадувалася внутрішня сила, зібраність, пристрасть. Сашко пильно стежив за м’ячем. І рідко кому вдавалося пробити його ворота.

У школі проходила спартакіада школярів. Після уроків команда його класу повинна була зустрітися з командою паралельного класу. Сашко знову стояв на воротах. Двічі він рятував ворота своєї команди. Уболівальники шалено аплодували йому. І раптом на трибуні він побачив Орисю – дівчинку, яка давно подобалася йому. Це була його таємниця, яку він нікому не довіряв. Орися махала руками, радісно стрибала і кричала: «Мо-ло-дець! Мо-ло-дець!»

Сашко посміхнувся у відповідь дівчинці. А в цей час сталася катастрофа. Отой довжелезний Дмитро з команди-суперниці спрямував м’яч прямо у ворота. Йшла остання хвилина гри. Хоча команда й здобула перемогу, але отой прорахунок хлопці не могли пробачити своєму воротарю. Навіть найкращий друг Мартин зі злом закричав: «Заїка! Заїка!»

В очах Сашка потемніло. Йому стало жарко, потім холодно, похитуючись, мов поранений птах, пішов із поля. Голова нестерпно боліла від отого болючого «заїка». І від кого? Від найкращого друга. Нехай би краще дав йому ляпаса. Він би стерпів. Так ні. Влучив у саме серце, ще й при Орисі.

Сашко перейшов дорогу, зайшов у маленький лісок, упав на траву і гірко заплакав. Хто сказав, що чоловіки не плачуть? Плачуть, коли боляче, коли не стає сили терпіти, коли серце розривається від болю. Раптом чиясь рука доторкнулася до його плеча, потім погладила по голові. Він відкрив очі і побачив Орисю. Темно-русяве волосся хвилями розкинуте по плечах, кінчики його золотилися на сонці. Сумовита глибінь очей оповита ніжною задумою.

- Ти найкращий, Заєнька.

- Я… я… заїка. - Ти не почув. Ти не зрозумів, адже ці слова мають один і той же

- корінь. Ти – Заєнька. А я приготувала тобі подарунок.

Орися подала Сашкові цукерку. Він взяв її, переломив надвоє, одну половинку взяв собі, а іншу віддав дівчинці: «Це ти, Орисю, Заєнька».

Сашко вже виріс. Став тренером, навчає грати хлопців у футбол. І хоча він не потрапив до футбольної команди «Динамо», але він за цим не дуже сумує. Багато років тому він здобув найголовнішу перемогу у своєму житті: Орися стала його найкращим другом, а згодом – коханою дружиною.

Олександр Латишев

"РЕКВІЄМ"

Голодомор.Страшні трагічні 1932-1933 роки. Ми йдемо до пам'ятника "Жертвам голодомору" Прабабуся несе червоні троянди. Сльози падають на пелюстки троянд. Важкі сльози журби нашоЇ, печалі безмірноЇ.

Вісім місяців від Покрови 1932 року до Трійці 1933 року перетворили мою державу на цвинтар. Страшні цифри людської трагедії влучають у саме серце, а губи шепочуть: "25 тисяч дорослих і дітей умирало щодня, одна тисяча - щогодини, 17 людей - щохвилини".

Роде мій славний, роде мій красний, приходь до нас на вечерю. Приготували картоплю печену, пиріжки макові, запашний узвар. Марійко, Ганно, Іване, Соломіє, сідайте до столу в нашій хаті. Хлібом-сіллю зустрічатимемо вас !

Я несу до пам'ятника кусочок запашного хліба. Несу як дорогоцінний скарб. Хліб, якого не стало в 1933-му. Якби тільки я могла простягнути цей хліб маленькому хлопчику, який помер від голоду. А можливо, цей шматочок хліба врятував би його маму, тата, бабусю, сестричку Ганнусю.

Вимерла вся сім'я, бо не мали хліба. Не стало й наймолодшого Іванка.

Я хотіла б через десятиліття подати цей хліб сотням, тисячам, мільйонам померлих.

- Беріть,їжте, не вмирайте - живіть.

Моє серце обпікає цей запашний хліб. Крізь плин часу я відчуваю, як тягнуться до нього душі померлих наших рідних і близьких.

Я відчуваю тепло цього дотику. Серце обпалює біль, що не змогли допомогти, нагодувати, уберегти.

Кожного року в День пам'яті жертв голодомору запалюю я вам свічку на вікні. Кажуть, що світло свічок очищує душу. А нам є від чого очиститися...

Україна пам'ятає. Україна ніколи не забуде страшні 1932 - 1933 роки.

Марійки, Ганни, Миколи, Івани, ходіть до нас на вечерю! Ми завжди пам'ятатимемо вас...

Марія Зорко

"СПРАВЖНЯ ДРУЖБА"

Була весна. На гілочці клена в нашому парку розкрилися одночасно два маленькі листочки. Згодом вони підросли, напившись солодкого соку і вигрівшись на сонечку.

Удвох їм було весело погойдуватись на вітрі, співати пісеньки під його музику. Кожного ранку вони вмивались росою, привітно посміхалися теплому сонечку. Прийшла осінь і пофарбувала їх у яскравий жовтий колір. Листочки дуже раділи, адже тепер вони були схожі на сонце.

Та одного разу налетів злий холодний осінній вітер. Листочки затремтіли від холоду і впали на землю. Щоб зігрітися, вони обнялися і міцно пригорнулись один до одного. Обігріті теплом своїх дружніх сердець, вони заснули на зиму.

Анастасія Сентябрьова

"ОСІНЬ - ЦЕ МАЛЕНЬКЕ ЖИТТЯ"

Я дуже люблю осінь з її золотим падолистом, сухими соняхами, що нагадують про теплі літні дні.

Для мене осінь - це нове життя. Все найцікавіше відбувається восени.

Люблю осінь! Романтика... Пора мрій. Дерева стоять такі красиві, різнобарвні. Під їх чарівною магією в душі пробуджується дар Левітана. Хочеться картини писати. А повітря яке! Дихаєш - і не можеш надихатися його свіжістю. А грибів скільки! Маслюки, лисички, опеньки, боровики...

На болоті розкидані червоні намистинки журавлини. Хто стане сперечатися зі мною, що осінь - дивовижна, зворушлива пора року?

Ми сумуємо разом із низьким небом за минулим літом, довгими днями, яскравим сонцем. І разом з тим радіємо вражаючій красі золотих парків і багряних лісів, останньому теплу. Ніжно пестимо жовтий кленовий листочок, який упав до наших ніг.

На кожного з нас осінь діє по-особливому, примушуючи багато думати про своє, нехай дитяче, життя.

І далеко не завжди, під шум нетерплячих крапель дощу, згадуються наші радісні думки. Ось чому ми починаємо сумувати. Однак осінь не така проста, як нам здається. Осінь щедра на натхнення. Якщо діяти правильно, не журитися і знаходити позитивне в щоденних справах, ця пора року здатна подарувати багато приємних моментів, які ми інколи не помічаємо за сірістю одноманітних буднів.

На мою думку, осінь має свої плюси й мінуси. У літній спекотний день думки тільки про відпочинок. Про навчання, читання думати зовсім не хочеться. Взимку навчатися можна було б, але дехто з нас "упадає в зимову сплячку". Навесні радієш всьому новому, відпочиваєш від зими, але сили чомусь бракує. А ось восени, відпочивши за літо, з новими силами берешся за навчання, бо осінь - плодотворна пора.

На городах зібрано щедрий урожай. Лежать горою гарбузи, викопано картоплю, моркву, буряки, тільки де-не-де на грядках стоїть капуста, бо вона не боїться морозу, ніби кидає виклик зимі.

Господині чепурять оселі. Хати заквітчують кетягами калини, гвоздикою та календулою, ніби молоду у весільному вінку. Може, й завітають до них старости. Бо осінь - найщедріша пора на весілля. Все частіше зустрічаєш на вулиці весільні кортежі, лунає весела музика. Життя продовжується. І ще одна прекрасна родзинка осені - бабине літо. Срібне павутиння літає в повітрі, снує свою дивну пряжу, химерним мереживом чіпляється за трави. Поспішаймо насолодитися цими короткими по-літньому теплими днями, закарбуймо їх у пам'яті фотографіями, картинками, віршами.

Осінь - найплодотворніша пора в творчості. Нота до ноти створюється симфонія, слово до слова народжується поезія.

Знайшовши в осені свої позитиви, ви і не помітите, як пролетять найбільш дощові дні. Кажуть, дощова осінь - багате урожайне літо. А там і грудень підійде з його передріздвяною підготовкою, і всі зрозуміють, що осінь прожили недарма. Бо осінь - це маленьке життя. Умійте цінувати його в будь-яку пору року!

Ірина Дейнеко

"СЮРПРИЗИ ОСЕНІ"

Здавалося, ще недавно було літо зі своїми звабами: лагідним теплом, ласкавою водою річок, милою оку зеленню. Та прийшла золотокоса осінь і кинула літу виклик: "Ти, літо, уже відбуло свій час на цій землі, а тепер настала пора піти тобі. Настала моя черга давати всьому лад."

Не погодилось літо, почало сперечатись - дуже йому хотілося ще побути з людьми.

Але в цьому поєдинку осінь виявилася сильнішою, бо вона прийшла зі свіжими силами, а літо все-таки стомилося, важко працюючи протягом трьох місяців. Пішло воно, плачучи, поливаючи землюдощиком. Крапельки-сльозинки падали на листя дерев, на землю, на дахи. Це був останній подих літа. До побачення, літечко!

Осінь - це дивна й напрочуд гарна пора року. Та минав час, дерева скинули своє вбрання і стали голі та чорні, немов після пожежі. Небо сіре, важке, свинцеві хмари пробігають по ньому, тікають в далечінь і дрібно плачуть дощем.

Берізки-сестриці хитають голими вітами, тягнуться до перехожих, просять, благають: "Зігрійте нас, будь ласка." Трава пожовкла й висохла. Опале листя плавно кружляє в повітрі, танцюючи осінній вальс - чарівний танець осені.

Річечка, котра так приваблювала влітку, стала темною і непримітною.Лише жовті листочки клена, немов яскраві човники, пливуть за течією. Куди й для чого понесе їх вода, до якого берега пристануть? Ось так і в житті... Дні складаються в тижні, тижні в місяці, місяці в роки... І так з року в рік...

А ось розчервонілися ягоди калини, густо вкриваючи кущ, немов українська дівчина-калина одягла червоне намисто.

У лісі під деревами ще часом можна знайти останні гриби. В народі їх називають "польські". Це сніданок для звірят.

Осінь багата на сюрпризи та подарунки. Вона ні про кого не забула, для всіх приготувала подарунки. Її чарівний кошик ще не раз здивує та порадує кожного з нас.

Зумій і ти помітити для себе подарунок від щедрої осені.

Дмитро Кузьменко

Кiлькiсть переглядiв: 223